Я жила в селищі Степногірськ Запорізької області з чоловіком і дитиною, якій немає ще і двох років. Ми не так давно купили квартиру. Довелося залишити її та все майно і тікати в безпечніше місце. Щодня дивимося новини. Переживаємо за житло. 

Про початок війни я дізналася від бабусі. Відразу набрала чоловіка, який був на роботі, і попросила повернутися додому, бо вже перекривали дорогу. 

Сусіднє село бомбили з першого дня. У ньому жив мій хресний. Він загинув. Також війна відібрала життя у знайомого, з яким я навчалася в одній школі. 

Ми були вдома десять днів. Прокидалися та засинали під гучні вибухи. Коли жили у родичів у Балабиному, вночі прокинулися від обстрілу: росіяни вдарили касетними снарядами. 

Війна навчила цінувати прості речі. Тепер я більше часу проводжу зі своєю сім’єю і менше зважаю на матеріальні речі. 

Я не сумніваюся в тому, що переможе Україна. Надіюся, що ми повернемося додому.