Дмитрієв Роман, 17 років, Гранітненська ЗОШ І-ІІІ ступенів, с. Гранітне

Есе "Один день війни"

Сьогодні мій День народження… Кожен чекає це свято. Мене привітали найрідніші люди, мої батьки. Щирі вітання отримав від друзів. Вранці на всю хату пахло пирогами, які готувала рідна лагідна матуся. А скільки  подарунків! Не дивлячись на це, святкового настрою я не відчував. Зрозумів чому… На моїй рідній землі війна.

За роки війни трапилося багато чого жахливого, і що було найстрашнішим передати не можливо. Але я спробую це передати.

Моя сім’я та я прокидалися посеред ночі через страшні вибухи снарядів. Було таке відчуття, що ці вибухи лунають ось тут, за вікном. Ми лягали спати одразу в одязі, щоб прокинутись і одразу йти у підвал. Багато ночей ми не могли навіть заплющувати очі, бо було чутно вибухи за багато кілометрів.

Через ці бойові дії наше село багато місяців було без світла. Ми нібито потрапило у минуле. Без світла, без інтернету, були тільки свічки.

Виходили з підвалів з похиленими головами , боялись що знову почнуть стріляти, ми бачили, що все небо було в темному димі.

Звичайно, я знав і тоді, що війна – це явище погане, просто препогане навіть. Це коли за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди. Але війна здавалася мені також дещо привабливою. На війні ж можна перемогти ворога, когось врятувати та стати героєм! А це романтика…!

Тепер я досить вже почув від людей, побачив в Інтернеті та з екранів телевізорів та відчув це сам, щоб стверджувати – людська війна просто є потворним явищем. А героїчні вчинки та виховання сили духу на війні – це просто необхідність, щоб вижити у сурових воєнних умовах.

Зараз я спостерігаю за промінчиком сонця, що заходить. Він теплий та лагідний. Я знаю, що за заходом має бути схід. А яким він буде, чи теплим і лагідним, чи жорстоким та кривавим, залежить від нас. І народжується відчуття: не треба війни. Ніколи. Ось такі думки заполонили мою душу в День народження.