Мені 55 років, я підприємець зі Снігурівки. З самого початку в нас не було світла, не було води. Ми жили на околиці, а вона дуже постраждала Виїхала 30 березня, тому що був приліт. 

У мене ще два маленьких онука. Ми позабивали вікна і вискочили звідти. Нас не пропускали, але ми виїхали. Спочатку жили в Плющівці, потім виїхали в інше село: зняли там хатинку і жили. Возили хліб на село, я пекла смаколики для ЗСУ, ярмарки робила. Без діла не сиділи. 

А як звільнили Снігурівку, у нас забрали машину. Ми заявили в поліцію, чекаємо: можливо, щось повернуть. Потім я повернулася додому, вставила вікна, але гроші не повернули, дах не ремонтували. Все самі. Слава Богу, нам зробили світло, воду, інтернет. Бо були провода перебиті.

За що на нас напали? За що мої онуки перелякані? За що моя домівка постраждала? Я росла без матері і батька. Все заробляла своїми мозолями, а воно прийшло, сволота, і все зруйнувало. За що?

Мені здається, що війна закінчиться в травні. Так мені серце підказує, але хотілося, щоб якомога швидше.