У перший день війни я була на роботі неочікувано почались обстріли. Не вірила в те, що відбувалось. Я жила з батьками. Ми постійно сиділи в погребі. Після прильоту снаряду вилетіли вікна. Після цього вирішили евакуюватись. 

Я виїхала з міста через місяць. На дорогах були великі черги з машин. Довелось довгий час чекати, їхали з батьками та чоловіком вісім годин. Не знали, куди дітись. Подзвонили друзі та запропонували приїхати до них. Зараз ми так тут і живемо. Люди нам дали все необхідне. Пам’ятаю, як старенька бабуся принесла нам картоплю. Я дуже хочу повернутись додому. Чекаю тільки миру.