На початку війни Миколаївщину сильно бомбили. Одні люди одразу виїхали, інші принципово залишались вдома

Ми прокинулися від вибухів, які були неподалеку на аеродромі, і не зрозуміли, що це таке. Пішли на роботу, а нам сказали, що війна, і відпустили додому. До нас ще не доходило, ну вже зарево ми бачили і все.

Води не стало в Миколаєві, тому мої діти брали у знайомих машину, прицепи, і привозили воду. Донька бігала, де тільки можна: по районам, по волонтерським організаціям, і просила памперси для дітей і для дорослих, якісь продукти.

Літаки так низько літали, у мене такий страх був, ми попадали на пол, діти кричали. А вони пролетіли так низько над хатами, і туди дальше бомбили. Це було дуже страшно. Та й зараз воно до сих пір прилітає, вночі внуки схвачуються, поряд з нами у пів кілометрі розриваються снаряди. Ми тоді дітей і онуків зібрали й відправили в район, недалеко біля Миколаєва, а самі залишилися з чоловіком, бо у нас тут - собаки, коти, хазяйство. Ми й город садили.  

Ми зрозуміли, що погріб - це яма, і переїхали в район. Ми втікли, коли нам хату обстріляли, до сусідів прилетіло, побило тут і вікна і двері. 

Вдома у нас запаси були, ми ж люди працьовиті. А там ми жили сім чоловік у квартирі, і собаки з нами - ну де їх дівати?  

Навіть близькі друзі стали чужими. Ті, що поїхали за кордон і там відсиділися, нас не розуміють - чому ми тут залишилися. А ми залишилися тут, бо це - наша земля, будинки які будували наші батьки, собаки і коти. На кого ми їх залишимо? Діти ніхто не захотіли виїжджати, вони зразу пішли, щоб допомагати іншим. Донька волонтерила, допомагала, чим могла: з дому брала все, чим могла поділитися із сусідами. Приємно вразили мене волонтерські організації. 

Матеріально важко: ми залишилися без роботи, будинок побитий, будівлі всі пошкоджені, і тепер ми думаємо, як нам його все відбудовувати, коли немає роботи.

Своє майбутнє бачу тільки в  Україні, ніде не збираюся виїжджати. Це моя земля, земля моїх дітей і батьків. І все буде добре у нас. Ми така нація, нас б’ють, а ще більше піднімаємо голову і даємо здачі. Тому все буде добре.