Історії, які ви нам довірили
У перший день війни, у 2014-му, я пам’ятаю, як впала перша бомба – і ми зразу підскочили.
Я підбігла до вікна, а потім думаю, що не можна так, напевно, робити. Потім уже спрацювала сигналізація, і я думала в ту мить: бігти в підвал ховатися чи залишатися у квартирі. Не могла вирішити ніяк.
Потім ми на два місяці виїжджали під Слов’янськ, у селище Миколаївку, до мами. Там теж було страшно, ми сиділи в підвалі. Він великий, як хороше бомбосховище. У темряві сиділи, свічки, ліхтарики тільки горіли. Світла не було три дні.
Потім повернулися. Наша квартира, слава Богу, не постраждала. Тільки вікна всі перекосило, а скло ціле.
Ми тоді зрозуміли, що наше ставлення до матеріальних цінностей трішки змінилося – в одну мить усе може завалитися.
Ти збираєш-збираєш, намагаєшся щось зробити, якісь ремонти, а зрештою виявляється, що це не так важливо. Важливі життя, здоров’я дітей і близьких. Адже будь-якої миті зараз усе може початися заново. Тим паче ми живемо саме на лінії розмежування.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
