«Ми зрозуміли, що Бог нас врятував, що це була цегла, а не уламок і вирішили, що треба їхати»

«24 лютого ми дізналися, що почалася війна, але якось не вірилося. А вже 25-го почали спускатися до підвалу, бо все було ближче та голосніше», - розповідає Юлія Бабій із Василівського району. Коли почалися обстріли, то в їхньому населеному пункті відключили світло і не було ні зв'язку, ні інтернету. Тиждень вона зі своїми рідними прожила у льоху. Під час одного обстрілу, недалеко від них впав снаряд і в будинку вилетіли вікна, уламками прошило горище, а вибуховою хвилею її синові в бік прилетіла половина цегли. Жінка зрозуміла, що хлопчика врятував Бог і це явний сигнал, що треба їхати з дому. Вони виїхали до Запоріжжя після обіду, а ввечері того ж дня їхнє село окупували росіяни. Наразі вони шукають житло в обласному центрі. Там вони планують залишитися до кінця війни, а потім повертатимуться додому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/