Історії, які ви нам довірили
Мені 43 роки. Я мешкав з дружиною і дитиною в селі Василівського району Запорізької області.
Перші обстріли нашого району відбулися третього березня. Одразу зникло світло, бо окупанти перебили дроти. З тих пір воно більше не з’являлося.
Ми сиділи в погребі. Бувало, що по кілька днів не їли. Раз на два-три дні рятувальники привозили буханець хліба. Ми залишали половинку собі, а іншу віддавали сусідам.
Ми виїхали на початку травня, коли залишилися без будинку. Тоді вже багато будинків було розбито. Узяли те, що встигли відкопати з-під завалів. Нас вивозили сусіди, бо наша машина була розбита. Я приїхав у Запоріжжя у калошах, штанях і фуфайці. Потім у гуманітарних центрах отримали трішки речей, за що дуже вдячні. Також велике спасибі людям, які дозволили поселитися в їхньому будинку і платити лише за комунальні послуги.
Мрію, щоб настав мир, щоб у світі взагалі ніколи не було війн.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
