Замість туристичної подорожі Альона з дітьми і вагітною сестрою поїхали в евакуацію. Повернувшись додому, вони пережили наймасованіший обстріл Слов’янська

У нас була запланована подорож на 24 лютого 2022 року. Ми повинні були вилітати з Харкова, і тому встали десь о четвертій ранку. З сестрою попили кави, я пішла в душ. А коли вийшла, мені сестра сказала, що почула вибухи. Вона була вагітна тоді. Поки ми стояли, ще раз гупнуло. Якраз були прильоти по Краматорську. У новинах стали писати, що почалася війна, обстрілюють Харків. Нашу подорож скасували, кошти зависли. 

Коли ми самі виїхали за кордон, то це було незвично. Я була без чоловіка. Тяжко було морально. Ми не змогли тут потрапити на вокзал, і нам порекомендували поїхати в Краматорськ. Там запускали в будівлю вокзалу вагітних та матусь із немовлятами. Ми входили до цієї категорії, тому що моєму молодшому сину було дев’ять місяців на той час, а сестра була на восьмому місяці вагітності. Тому нас пропустили в першу чергу. 

Ми були за кордоном пів року, а потім вирішили повернутися в Україну, бо чоловік був тут сам, а діти дуже сумували за татом. Спочатку поїхали в Дніпропетровську область, а в січні 2023-го повернулися додому. Чоловік вийшов на роботу. Йому потрібно було працювати. Тому вирішили в рідне місто приїхати.

Коли російські війська відійшли, то були нічні прильоти. Щось бахкає, і не знаєш, куди тікати. Треба збирати дітей і бігти в коридор. Ці вибухи були найважчими для мене. 

14 квітня 2023 року ми побачили, як усе летіло та вибухало. Це було страшно. Ми з дітьми дуже перелякалися. Недалеко від нас прилетіло у житловий будинок, загинуло багато людей. Там були наші знайомі. Хлопчик дворічний перебував удома з батьком, і вони опинилися під завалами. Хлопчика дістали ще живим, але в кареті «швидкої» він помер. Ми побачили цей вибух, коли були з дітьми на вулиці. Тоді відбувся найбільш масований обстріл Слов’янська: росіяни випустили понад 10 ракет по місту. 

Нас не полишають думки, що, можливо, знову потрібно буде тікати. Ми завжди напоготові. 

Сестра народила в Іспанії хлопчика. І в нього немає запису по батькові, тому що в них так не заведено. А за українським законодавством не можемо нічого змінити, тому малюк тільки прізвище свого батька носить, і батько не дуже задоволений. 

Я вважаю, що війна має закінчитися тільки перемовинами. Усе дійде до того, щоб обидві країни пішли на поступки. А на полі бою завершити війну, я гадаю, неможливо.

Хотілося б, щоб настав мир, і люди почали жити, а не виживати, як зараз. Навколо дуже багато сумних облич. За цим тяжко спостерігати. Хочеться, щоб люди були просто щасливі.