Ярослава Володимирівна і її сім'я стикнулись з безліччю проблем в окупації, тому вони були змушені покинути рідну домівку

Наша сім'я прокинулась від потужних вибухів і звуку повітряної тривоги. Діти спочатку нічого не зрозуміли, поки вибухи не почали повторюватися. Далі у всіх почалась істерика та паніка.

В окупованому Херсоні відчувалась катастрофічна нестача продуктів, ліків та готівки. Якщо у сусідів та знайомих з'являлись продукти, вони ділились з нами, чим могли.

Ми не могли нічого купити, бо у місто не завозили продукти до магазинів. Доводилось сидіти голодними по кілька днів.

Ми відчували постійний страх і терор зі сторони окупантів, тому згодом виїхали з окупації на підконтрольну Україні територію. Я була приємно зворушена, коли побачила наших військових: радості не було меж, навіть зараз пишу й пригадую це зі сльозами щастя.

Наразі я живу разом з дітьми, а чоловік працює, тому приїжджає один раз на місяць. Мама залишилась в окупації. Діти дуже перелякані, здригаються від кожного шуму.

До війни у мене та у чоловіка була хороша робота, але зараз все змінилось.