Ми з дітьми провели десять днів у підвалі в Сєвєродонецьку під жорстокими артилерійськими обстрілами. Виїжджали з міста під страшні вибухи, це було справжнє пекло. Нашій доньці 11 років, синові – шість. У них безжально відібрали дитинство, їх звичне життя, домівку, книги, іграшки, розлучили з друзями та ріднею.
Знайшли прихисток у Кам’янці-Подільському. Наш образ життя змінився. Діти стали замкненими, відлюдькуватими, дуже скучають за домівкою та своєю кімнатою, більш за все хочуть додому. Донька не виходить на вулицю, бо спілкується зі своїми друзями у Вайбері. Відчуття безпеки у малих немає через постійні сирени та звуки літаків.
.png "Імена")
