Я з Гуляйполя. Мені 63 роки. До війни проживала у своєму місті. Прокинулася зранку поратися по господарству, почула вибухи. А потім зустріла сусідів, і вони сказали, що бачили по телевізору, що на Україну напала Росія.

Шокували обстріли. Була сильна паніка. Я не знала, що робити, дуже було страшно. Найважче було те, що ми два тижні сиділи в погребі. Під «Гради» потрапили і були дуже перелякані. Я хоч і пожила вже на світі, але хотіла б іще пожити. У нас із 2 березня не стало світла, газу. Там багато чого розбили. Нам прийшлося покинути дім.

Виїхали ми в кінці березня. Вивезли нас автобусами евакуаційними в супроводі поліцейських. А на місці вже зустріли нас. Зараз проживаю в Запоріжжі. 

Ми один раз навідувалися додому, але знову потрапили під «Гради», і тепер не їздимо туди.

Ми виїхали, і діти теж. Зараз усі разом у Запоріжжі, бо не хочеться їхати далеко від дому. Віримо в ЗСУ, віримо в наших хлопців і дівчат. Ми просто чекаємо і, звісно, віримо в нашу перемогу.