Павленко Софія, 1 курс, Торецький професійний ліцей Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гатько Ольга Євгеніївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Прекрасний був дім, у якому я прожила все своє життя. Поки не почалася війна… А потім все стало сумно та страшно. Ми перебували в Торецьку, доки не почали літати ракети і не стало вже байдуже на будинок.  Тоді ми поїхали в Дніпро, щоб врятуватися. Бабуся з нами їхати не захотіла і лишилася вдома. А ми їхали кілька годин в евакуаційному автобусі і, нарешті,  приїхали до міста, яке чимсь нагадувало гуртожиток. Його облаштували для переселенців волонтери.  Там було добре. Багато товариський людей, які з радістю нас прийняли.  Хоч не пишно, та затишно.

Але врешті-решт, бомбити почали й там, то нам довелося переїхати. Шкода було розлучатися з новими друзями, але ми не мали вибору.

Наш новий «дім» був у Запоріжжі. Точніше, це була квартира. Невелика, але затишна, навіть із гарним ремонтом. Уся моя родина змогла розміститися: тато, мама, молодші братик із сестричкою (також з нами були двоюрідні брати та  сестри, їхня родина, тітка). Там також було чудово! Може, навіть краще, ніж в Дніпрі. І знову нові друзі, теплі зустрічі, прогулянки… Навіть закоханість) Мене вподобав хлопець, до якого я, на жаль, виявилася байдужою( Але ж він продовжував бісики пускати в мій бік та приділяти знаки уваги. Проте, дарма. Не спрацювало. Моє серце було непохитним і я й надалі нічого до нього не відчувала. Але з часом почали бомбити і в Запоріжжі.

Проте моя непохитність на цей раз дала тріщину: я зрозуміла, що скучила за моїм новим другом та відчуваю до нього щось нове та романтичне. Виявляється, моє почуття з’явилося саме тоді, коли між нами вже була велика відстань.

Було дуже сумно. Я тужила за домом, але одночасно відчувала безсилля та гнів через те, що робиться з моїм рідним Торецьком. У селі, до якого ми переїхали, нас зустріли дуже добре та буквально завалили їжею  та пропозиціями допомоги. Там була дуже красива природа! Вона зачаровувала мене!

Наостанок напишу ось що: не дарма кажуть, що з мріями треба бути обережними, бо вони мають властивість здійснюватися. У дитинстві я мріяла про подорожі! Марила ними.

І ось моя мрія здійснилася. На превеликий жаль, не зовсім так, як я планувала… Але тим не менш, навіть ці неочікувані переселенські подорожі принесли мені разом із горем нові знайомства та  багато радості. Завжди пам’ятатиму, що поруч зі мною завжди була родина та друзі.