Мені 39 років. У мене двоє дітей, 17 і 9 років. Ми виїхали з міста Бахмуту.
В перший день війни діти в школу не пішли. Ми взагалі не зрозуміли, що трапилося. Було дуже страшно, тому що ми перебували дуже близько від бойових дій.
Не було у нас води, і світло вимикали. Продукти буди дуже дорогі, ми не могли собі нічого купити. Воду їздили набирати з криниці.
Як близько від нас почали стріляти, то було дуже гучно і страшно. Коли вперше з літака нас бомбили, ми дуже злякалися. Тоді й виїхали.
Нас було шість чоловік у машині. Ледве доїхали. І житло ледь знайшли.
Зараз ми в Кіровоградській області, у місті Знам’янці. Правда, чоловік працює дуже далеко, приїжджає рідко. Діти сидять удома, особливо не виходять нікуди.
Намагаємося не думати, що в нас щось було, а зараз немає нічого.
Надіюся, що все буде добре, що ми це переживемо і будемо всі разом.
