Житло Вікторії зруйноване. Серед родичів і знайомих багато загиблих, а сама Вікторія з родиною вимушена поневірятись у чужих містах
Я із міста Бахмут. Виїхала в травні з шістнадцятирічною сестрою, мамою та свекрухою. Ми забрали з собою двох котів і собаку. Зараз ми живемо у Жовтих Водах.
У 2014 році ми були вдома, працювали. Не було такого, як зараз. Цього разу ми вже прокинулись від вибухів – ракети прилетіли у Часів Яр.
У Жовтих Водах життя інакше. Тут немає питної води в крані, як це було вдома. Питну воду треба купувати.
Роботи тут немає - маленьке місто і вакансій дуже мало. У Дніпрі по моїй професії також вакансій не має.
Чекаємо, щоб скоріше це все закінчилося, мріємо повернутися додому. До Бахмуту.
Я не виключаю того, що доведеться їхати кудись далі, адже ніхто не знає, яке місто російський президент вирішить зруйнувати наступним.
Найбільше шокувало, що ми тепер вимушені поневірятись. Наша квартира у місті згоріла вщент. Ми п’ять років будували будинок, збирались навесні туди переїжджати. В мене була робота на керуючій посаді. А зараз нічого цього не має. Немає нашого красивого міста. Багато загинуло родичів, друзів, колег. З хорошого тільки одне: у моїй маленькій родині усі живі.
Сподіваюся, що навесні війна скінчиться. Треба повертатися додому, допомагати відбудовувати місто. Головне - щоб не летіли ракети і снаряди по нашому місту.
