Ми з села Олексіївка Нікопольського району, де нас кожен день обстрілюють з тої сторони. Нам також прилітає. Я працюю в міськводоканалі. У мене троє дітей: двоє вже повнолітні, і ще десятирічна донька. 

На роботі я була в нічну зміну. Ми працюємо по 12 годин, а зараз перевели – доба через три. Я була з ночі й чула, як ракети летіли в Марганець.

Важко було це пережити, особливо - страх дітей. Мій колега пішов воювати і загинув. Дядько мій рідний вже 22 дні в комі. Багато всього накипіло.

Ми нікуди не виїжджали, бо не хочеться кидати батьків. По підвалах сиділи. Страшно згадувати, але ми звикли. Нам допомагають: і на роботі дають продукти, і від Фонду Ріната Ахметова давали. 

Одному Богу, мабуть, відомо, коли ця війна закінчиться.