Жінка з родиною та домашніми улюбленцями залишилася вдома й пережила найскладніші дні у своєму житті 

На початку війни я була вдома. Про те, що відбувається, дізналася з робочої групи у Вайбері.

Найскладніше було при кожній тривозі спускатися до підвалу, а перші два місяці - ще й там і ночувати під супровід вибухів, що було чути з Київської області, де тоді йшли бойові дії.

Ми нікуди не їхали і не збиралися, хоча було важко. Я проживаю разом з мамою і дорослою донькою. Їхати нам немає куди. А ще в нас є собака, два коти і кішка. Тож всі залишаємося вдома.

В перші два тижні війни зовсім не було хліба, ніякого. Коли сусідка пригостила батоном – це було свято! Здається, що нічого смачнішого я не їла в житті. Найбільша складність і дотепер – в магазинах є все необхідне, а грошей немає зовсім. В Києві допомога є тільки тимчасово переміщеним особам і стареньким.

Якби не війна, то в мене була б робота, я б не бідувала. За місяць до війни пережила складну операцію на головному мозку. 24 лютого допила останні ліки й думала, що піду на роботу, а тут таке... З покупкою медикаментів теж проблеми були в перші місяці, потім вже стало краще.

Наразі роботи не маю. До війни працювала медсестрою в мобільній клініці, надавала медсестринські послуги пацієнтам вдома. Вірю, що скоро повернуся до праці. Професію змінювати не збираюсь - це моє життя.

Найбільший шок, який я відчувала у ті дні, – це новини, в яких висвітлювались звірства проти мирних людей і дітей. А з того, що відбувалося, запам’яталося, як ми вночі 25 лютого йшли на ніч у підвал, а тварини залишились в квартирі. Коли були чутно вибухи, вони лякались, собака намагався врятувати себе і котів, тому здер з половини дверей обивку. Ми вранці повернулися і побачили шматки дерматину і поролону в коридорі. Все прибрали, а обивку поновимо після перемоги.