Тато Тетяни через нервове напруження пережив інфаркт

Я з Харкова, у мене старенький татусь. Нам довелось виїхати до Полтави. Потім нас попросили звільнити квартиру, ми ще поїздили та й повернулись до Харкова. Зараз тут непросто.

Війна застала мене вдома. Я живу на Салтівці. Харків бомбили з першого ж дня. Ніч була жахлива: ми не знали, чи прокинемось наступного ранку.

Я здогадалась зробити запаси харчів, і цього вистачило на певний час. У мене є звичка все заморожувати - це нам допомогло. У чергах в магазини стояти було небезпечно. З водою була важка історія.

Коли я пішла до джерела, налетіли винищувачі. Думаю, вони бачили нас усіх. Вони летіли бомбити Барабашовський ринок.

Виїхати можна було тільки за великі гроші. Нам вдалось дістатись на таксі до евакуаційного автобусу. Мали неприємності дорогою – наш автобус зламався. Щастя, що проїжджали волонтери і погодились довезти нас до Полтави. У Полтаві нам допомагали звичайні жінки, такі ж, як і ми. Коли дізнались, що десятки жінок з дітьми з Харкова приїхали, вони зібрали для нас речі і роздавали їх безкоштовно. Полтава - гарне місто, там живуть щедрі люди.

Війна вплинула на здоров’я мого тата, він пережив інфаркт. Його вдалось витягти, але це була важка історія. У нього і у моєї доньки після цих подій геть розхитана нервова система. Я у січні цього року пішла в басейн, і це мене тримає, не дає скотитись у депресію. Спілкування з сім’єю також лікує.

Я сподіваюсь, що цього року будуть якісь переломні події. Гадаю, війна скінчиться за столом переговорів. Дай Боже, щоб це було до кінця цього року.