Степану прикро, що від війни страждають прості мирні люди, і цим страшним подіям немає кінця 

Ми  нікуди не виїжджали. Живемо в Дніпропетровській області, село Покровське. Коли почалась війна, ми були вдома. Я якраз після добової зміни їхав. Я  на пенсії, але працюю водієм пожежного автомобіля.

Неподалік від нас почались вибухи. В нашій місцевості обстріли були, але не сильні, на щастя. Ми мали проблеми з водою, коли її рівень впав. Зараз вже все налагодилось. 

Щоб не страждати від стресів, рятуємось роботою і не сидимо під телевізором. Працювати, працювати і ще раз працювати. Так легше продовжувати жити за цих обставин. 

Ми трьома селами сусідніми збираємо, хто що може, і щотижня передаємо нашим хлопцям. Їм потрібна наша підтримка.

На мою думку, війна повинна закінчитися у Москві. Як у Велику Вітчизняну війну все скінчилось у Берліні й була повна  капітуляція. Але є ще й політична складова. І від простих людей це не залежить. Ми навіть не знаємо, скільки нам залишилось жити, тим більше - не можемо впливати на рішення політиків.

Я не бачу гарного майбутнього. Війна закінчиться, і знову повернуться до влади політики, які вели нас усіх до руйнації кілька років тому.