Я з двома дітьми жила у Харківській області. О п’ятій ранку 24 лютого шістнадцятирічна донька забігла до моєї кімнати зі словами: «Мамо, почалося!» Ми з нею зібрали дитячі речі та ігри, тільки потім розбудили дев’ятирічного сина і сказали йому, що їдемо у невеличку подорож до дідуся в інший район міста. Там ми пробули в підвалі п’ять днів.

Коли вибухнуло поруч із нами, не витримали – попрохали дідусевих сусідів взяти нас з собою в Черкаси. Їхали дуже швидко, бо нас гнали близькі вибухи. Дорога тривала дев’ять годин.

Добрі люди нам надали прихисток. Поки залишаємося в Черкаській області, а як буде далі, навіть не знаємо. Наразі тут тихо, проте інколи бувають вибухи, тоді мої діти ховаються в коридорі.