Ми мешкали у Лиманах, у 2022 році до самого вересня не виходили з підвалу ні вдень, ні вночі. 

24 лютого я  встала поратись по господарству, мені зателефонувала донька з Миколаєва, плаче: «Мамо, в нас війна почалась!» Я кажу їй: «Це неправда», а вона: «Ні, правда». Я кинула все, і бігом - до телевізора. Таки правда. І тут почалось бахкання. 

Як побили електричні лінії, то світла не було. Це було літо, холодильник потік. Але хлопці-електрики молодці, все зробили. Деякий проміжок часу не було води, потім пішла вода. Навіть поставили генератор біля башти, щоб качати воду. Ми отримували гуманітарну допомогу - так і виживали.

Страшне усе, оця стрілянина. Бахкають, людям розвалюють будинки, вбивають людей. Взагалі було страшно. Я не знаю, що може бути гірше.

Зараз син і онук воюють, а я залишилась удвох з невісткою, сидимо вдома. 

Я думаю, якщо нам більше будуть допомагати, то більше чоловіків піде служити, бо ці вже усі поморились. Тоді швидше закінчиться війна. Єдине хочу: щоб був мир, щоб діти усі поприїжджали, були вдома. Оце моє бажання.