Евакуйованому подружжю пенсіонерів з Оріхові прийшлося звертатися за допомогою до психологів після пережитих обстрілів та руйнувань будинку

Я живу в місті Оріхів. Там такий був страшний обстріл! Із пушок стріляли, і літак літав, було дуже страшно. Це було вночі 24 лютого.

Я кажу чоловіку: «Обстріл». Він відповідає: «Мабуть, це грім». А потім відкрили вікно і все зрозуміли.

Одразу відключили газ, світло перебило, проводи висіли як соплі, дуже страшно. Газу до сих пір немає, вода періодично з’являється, біжить потроху, два місяці світла не було. Але там, де ми жили, була криниця. До нас приходили сусіди по воду, бо вона у нас була добра.

21 квітня ми поїхали. Чому наважились? Бо до того садили картоплю з чоловіком, прилетів снаряди і ми просто впали. Тож на другий день стали тікати, схватили документи і поїхали.

Дві собачки залишили. Я просто не можу згадувати, як вони бігли за нами, гавкали. Мабуть, казали: «На кого ти нас кидаєш?». Ніколи не думала, що в 73 роки доживу до війни.

Найдужче шокувало, що стріляли, коли люди тікали. Ми дісталися безпечного місця завдяки солдатам. До 21 квітня я майже жила на блокпосту, носила їм чай, випічку. Вони мене чекали, молоді хлопці там були, так дякували щоранку! І лаваші їм робила, і млинці пекла, все робила, я була там волонтером. А тоді прийшлось виїхати і довелося просити вибачення у них, бо було дуже страшно залишатися.

Ми нещодавно були вдома. Як зайшли на свою вулицю, як заглянули туди, а там – просто зарослі.

Ми не впізнали свою вулицю, все розбомблено. Наш маленький город розбили, просто жах.

Даху будинку теж немає. Але дякуємо нашій громаді, я їм подзвонила, вони приїхали і хлопці на дах залізли, підтягнули шифер, бо затікало.

Хочеться, щоб найшвидше закінчилася війна і ми повернулися додому. Я приїхала в Запоріжжя з чоловіком, він в страшному стресі, з дому не виходить. Довелося звертатися до психолога. В мене перший час і руки трусились, і ноги. Коли мене зустріли оріхівці, які евакуювалися, сказали: «Павлівна, ти на себе не схожа». Я схудла на шість кілограмів. Мені 74-й рік, але я душею молода, я не відчуваю роки, Господь мене ще тримає.

Бачу майбутнє, що війна закінчиться. Бачу, що все буде добре.

Я думаю, до Нового року буде все добре.