Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Лідія Іванівна Рощупкіна

«Ми не втрачаємо бадьорість духу і сподіваємося, що все буде добре»

переглядів: 395

До війни я вийшла на пенсію, але продовжувала працювати. У нас у Луганську була квартира, ми жили разом із онукою, яка навчалася на логопеда. Донька живе у Петропавлівці, біля Щастя. Коли розпочалися військові дії, разом із онукою ми 4 червня 2014 року виїхали з Луганська. Вона навчалася у Старобільську, а магістратуру закінчувала вже у Києві.

Наше життя через війну змінилося дуже круто. Ми стали жебраками і нещасними, особливо спочатку. Але потім все трохи налагодилося. Внучка закінчила інститут. До війни донька працювала в Луганську та дядько теж. Ми всі переїхали до Щастя. Спершу роботи не було, потім знайшли. Внучка працює у дитячому садку вихователем, народила дитинку.

Тут була сіра зона, все летіло через нас. Доводилося часто сидіти у підвалі та на сумках з документами. Це було дуже страшно. І зараз періодично страшно. Буквально днями Щастя обстріляли, а там працюють онука та донька. Було страшно за них. Життя справді розділилося. Але ми не втрачаємо бадьорості духу і сподіваємось, що все буде гаразд.

На щастя, Бог милував, у нас тут помешкання не постраждало. У Луганську квартира частково отримала ушкодження, ми її ремонтували, приводили до ладу.

Ми були свідками бойових дій. Бачили дуже багато поганого, вбитих та поранених. Це все пройшло через нерви, через нашу душу, як то кажуть.

Життя змінилося не лише у нас, у всіх. Нині всім дуже складно. Буквально тиждень тому я їздила до Луганська, і дуже боляче дивитись, як люди їдуть отримувати копійчину. Їм по вісімдесят-дев'яносто років, вони на милицях, з паличками, їдуть отримати пенсію, стоять у черзі. Мені навіть кілька разів доводилося бачити, як у черзі на блок-постах люди вмирали. Це жахливо. Про це не можна розповісти без сліз. Я згадую, і щоразу засмучуюсь і плачу.

Я мрію, щоб ми могли вільно пересуватися. Нині стало дуже й дуже тяжко. В мене чоловік на групі [інвалідність], у нього захворювання суглобів. Дуже багато грошей йде на ліки, дорогі уколи. Молоді люди можуть поїхати на заробітки або влаштуватися на сезонну роботу, а ми в такому віці - вже ні.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Щастя 2014 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки пенсіонери 2014 переїзд зруйновано або пошкоджено житло обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я літні люди (60+)
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій