Ця війна кардинально змінила наші життя. Довелося залишити рідну домівку, рідне місто. Для нашої родини війна почалася ще в 2014 році, але тоді ми залишалися вдома, у Лисичанську.

Все змінилося 24 лютого о 4:20, коли на наше місто впав перший снаряд. В той день я залишила дітей вдома і вперше не пішла на роботу. Хто знав, що мені більше не судилося туди піти!

Вибухало зовсім поруч з будинком, ми з двома доньками ховались від обстрілів у підвалі. Виїхали з міста 15 березня майже без речей. Сподівались, що все швидко закінчиться.

Зараз ми тимчасово перебуваємо у Світловодську на Кіровоградщині. Дуже боїмося, щоб війна не дійшла і сюди. Моїм дітям 12 і 13 років, вони вже все розуміють і дуже нервуються від новин. А після пережитих бомбардувань рідного міста бояться гучних звуків.  Вони залишились без дому, без друзів, у мене немає роботи… Невідомість лякає найбільше.