Ми постійно вдома, у Слов’янську. Тут нас війна застала, дуже лячно було. Наші сусіди – бабуся з дідусем, і ми не можемо їх покинути, бо їх діти поїхали, а вони самі. 

Нам потрошку допомагали волонтери - ліки і продукти були. Все, слава Богу, є. Дякуємо волонтерам, вони привозили навіть корми для тварин. 

Новини досі шокують: шкода хлопців, які загинули. Я знаю одного, йому був тільки 21 рік. Сьогодні річниця, як він загинув.

Ми віримо в ЗСУ, молимо Бога, щоб це скоріше закінчилося. Мріємо тільки про мир.