Я - особа з інвалідністю та одинока мама. У мене є десятирічний синочок і трирічна донечка. Ми нормально жили у селі на Харківщині. З першого дня війни ми узнали, як вибухають різні снаряди, що таке справжній страх, як незручно жити у підвалі. Ми виїхали з дому, бо діти почали боятися кожного шороху. У нас закрились магазини і аптеки, я не могла ніде отримати інсулін.

Зараз ми живемо у селищі  Чутово на Полтавщині. Син став дуже нервовим. Він творчий хлопець, любить читати, а іноді пише страшні вірші про війну. Ми ходимо до місцевої бібліотеки, де він виступає на творчих заходах.