Сергій виїжджав без сумнівів, але тяжко. Він мріє повернутись з родиною додому, коли Василівка стане знов українською.

Ми жили у Василівці. Мені 42 роки, є  двоє дітей, дружина. Дітям 5 та 13 років.

Я був співробітником правоохоронних органів, тому в перший день війни мене підняли по тривозі. Війна змінила життя. Найбільше мене турбувала безпека власної родини, постійні обстріли, відсутність світла, газу, води.

Відношення до громадян України з боку російських військових просто шокувало. Я залишався у місті до вересня, тому що мене затримали як  співробітника правоохоронних органів і тримали під вартою. Мені було заборонено виїжджати.

Мене випустили, мабуть, з п’ятої спроби виїхати, тому що мене звільнили з роботи, і я більше не був нікому цікавий. Виїжджали ми власним транспортом, і це було важко витримати. Було страшно, що не випустять знову, а в автомобілі діти і дружина. Вони будь-якої миті могли витягти мене з машини і забрати.

Та все ж ми змогли виїхати до Запоріжжя. Їхати далеко матеріально тяжко, до того ж є надія, що Василівка скоро буде знову українською, і ми повернемося додому.

Родина майже рік мешкає по орендованих квартирах, ми рік вдома не були. Це дуже тяжко. Я думаю, що в лютому 2023 року війна закінчиться. Я хочу повернутися додому зі своєю родиною, в свою оселю, щоб діти ходили до своєї школи.