У дитинстві Світлана Федорівна пережила Другу світову війну. В мирний час працювала в магазині, жила у достатку, виховала сина та була задоволена своїм життям. Коли почалися обстріли,  мирні жителі не могли повірити в реальність того, що відбувається, від бомбування ховалися в підвалах. Людям стало важко виживати в таких умовах. Жінка жаліє своїх онуків і мріє про те, щоб вони цього не бачили та отримали гарну освіту.