«Це така рана, яка ніколи не затягнеться. Сльози на очі навертаються», - так про початок війни згадує пенсіонерка Ольга Крупій. Каже, що й не могла подумати, що росія нападе на Україну. Виїжджати із рідного села жінка не планувала, і коли їх почали обстрілювати з усіх можливих видів озброєння, пенсіонери спускалися до підвалу. Але коли і стеля у підвалі почала обсипатися, то вони наважилися виїхати. Випадково зустрілися із сусідами, які планували евакуацію, ті погодилися їх взяти із собою. Швидко зібралися та виїхали у безпечне місце у Запоріжжі.

Ми не думали виїжджати, а потім почали із ракет, гармат, з чого тільки в нас не стріляли