Рись Єва, 9 клас, Приватна організація (установа, заклад) " Миколаївський приватний ліцей "Гіпаніс-ЕОС" Миколаївської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Матвієнко Вікторія Віталіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Раніше мені здавалося, що у війні немає нічого страшного, просто собі люди воюють десь у полі та нікого не чіпають. І люди тоді не були такими патріотами як зараз. Але 2022 рік змусив мене змінити своє розуміння про те, що таке війна. Я пам’ятаю той похмурий ранок, 24 лютого 2022 року, у той день до нас приїхали наші рідні. Тоді я ще нічого не знала, але коли ми з мамою пішли до магазину, я почула якийсь дивний шум, неначе грім розноситься по землі. Я десятирічна дівчинка, нічого не підозрюючи запитала у матері, чи сьогодні буде дощ? Але вона промовчала…

Усі навколо були сумні, неначе з людей вибрали усе живе та радісне. І саме тоді я зрозуміла, що таке справжній страх, який виїдає тебе зсередини та передається оточуючим.

Той свист снаряду, вибухи, крики сусідів та тремтіння землі у себе під ногами, запам’ятаю навіки. Це ніби страшний сон, який ти не дивишся уві сні, а відчуваєш, чуєш та бачиш в реальному житті… І у той день під вибухами навіть кожен дорослий відчував  себе слабким та беззахисним, як кошеня!

Це просто нелюдські відчуття, такого не повинно бути!

Також пам’ятаю ті години, коли сидиш у старому гнилому підвалі, який  50 років тому побудував якийсь дід для своєї бабусі, щоб зберігати продукти, а ми ховалися у ньому від смерті! Коли вибухи були  близько, то павуки та глина зі стелі обвалювалася, неначе велетень ходить над тобою. А коли лягали спати, то завжди клали біля ліжка шапку, шарф та куртку з теплими шкарпетками, щоб можна було швидко вдягтися та побігти до підвалу.

Також я зрозуміла, що вираз: «Друзів знаходять у біді» є дуже правдивим.

Особливо, коли твій сусід по вулиці, якому ти довіряв майже усе своє життя, і раптом він виявляється справжнім зрадником своєї країни та працює на тих хто зруйнував твої дитячі роки… Коли я дізналася що моя рідна школа, у якій я отримала найперші та найважливіші знання була зруйнована снарядом, я думала що це кінець… Але найжахливішими днями для мене були ті дні, коли по нашій вулиці ходили російські військові та стріляли у повітря, щоб навести ще більше страху на людей.

Я думала що зійду з розуму, коли мої батьки повернулися знову у Херсон після переїзду на мирну територію.

Єдині дні, коли ми з ними бачилися, це 1 тиждень їхньої відпустки, яку їм давали лише 5 разів на рік.  Також недавно на нашій вулиці влучив снаряд прямо у будинок сусідів-зрадників, і ми навіть не знаємо чи наш будинок цілий, але надіємось.

Єдине приємне з цієї війни для нас є те, що ми живі та здорові.

Зараз мені 13 років, і я навчаюся у 8 класі та радію мирному життю знаючи, що усі мої рідні, друзі, домашні улюбленці та я – живі. Я дуже сподіваюсь, що колись я повернуся у своє рідні село.  Вірю, що перемога скоро настане. Головне не падати духом та жити! Усе буде Україна!