Війна змусила Аноніо змінити не тільки місце проживання, а й професію. Все – заради спокою та добробуту родини.            

24 лютого я був вдома, у Харкові. Прокинувся від вибухів: били ракетами по військовому аеродрому в Чугуєві. Відразу відкрив новини у смартфоні й дізнався про повномасштабне вторгнення.     

Найбільш важким був вибір: виїхати з міста до безпечних місць, чи залишитись. Але коли над головою почали все частіше літати ракети, родиною обрали можливість виїхати до Дніпра - щоб вивезти дітей у більш безпечне місце.  

Перші місяці війни були важкі. Роботи не було, доводилося звертатися за допомогою до волонтерів та отримувати гуманітарну допомогу.

Ніколи не думав, що колись звертатимусь по допомогу до незнайомих людей, але потім зрозумів, що війна поєднала усіх - вже немає чужих чи незнайомих людей в Україні.

На початку війни моїй сім’ї довелося трохи пожити нарізно, але потім, коли змогли вирішити питання із житлом, об‘єдналися. До глибини душі зворушує те, що всі допомагають один одному: і знайомі, і незнайомі. Кожен підтримує іншого, чим може.     

До війни я працював муляром в одній з найбільших компаній Харкова, зараз працюю слюсарем у компанії Дніпрогаз - довелося змінити професію.            

Всі речі, які довелося забирати з квартири у Харкові, так чи інакше нагадують про спокійні часи, про рідне місто, про рідний дім та місцини.