Мені 32 роки. Проживаю в місті Снігурівка. До війни працювала на елеваторі. Упродовж усієї окупації там жили російські військові. Зруйнували його відсотків на дев’яносто. Я звільнилась. Вісім місяців не отримувала зарплатню. Ми з родиною залишалися у Снігурівці, бо у чоловіка лежача бабуся. Батьки теж не захотіли їхати.  

У перші дні війни в магазинах усе розкупили. Згодом ми їздили у Кривий Ріг, знімали там кошти і купували продукти. Потім Снігурівку закрили на виїзд. Світла не було, тому зіпсувалися запаси, що зберігалися в морозильній камері. Потім з’явилася змога їздити в Херсон. Там продавали продукти за високими цінами. З водою були проблеми. Її привозили раз на тиждень. Ми набирали воду зі ставка та збирали дощову. 

Було дуже страшно, коли скидали авіабомби на Снігурівку. За три будинки від нашого упав снаряд.

У перші дні сиділи з дітьми у підвалі, бо дуже боялися. Потім ненадовго виїжджали в село. Ми були безмежно раді, коли прийшли наші військові. Відразу після деокупації запрацювали магазини, відновилося постачання продуктів. Привозили гуманітарну допомогу. Я надіюся, що війна закінчиться до кінця весни.