Мені 62, я вже пенсіонерка. Мешкала своїм чоловіком в квартирі в місті Бахмуті, наша квартира згоріла і ми вимушено виїхали. Знімаємо житло в Кіровоградської області в пгт Нова Прага в будинку, який в аварійному стані. Тут пічне опалення, ми купуємо дрова. Намагаємось якось навіть не жити, а виживати.

Моя мама хворіла, була лежача. Вночі 24 лютого я чула вибухи такі, як починалося у 2014 році. Зранку подзвонила начальнику і спитала, чи виходити на работу. Він спочатку не зміг сказати, а потім передзвонив і попросив попередити всіх співробітників цеха повідомити, що сьогодні наш завод не працюватиме.

Вибухи були дуже гучні, ми у підвалі сиділи. Маму хвору я не могла навіть спустити в підвал. Тяжко було, ми переживали і хвилювалися, у мене навіть був нервовий зрив. Чоловік мене заспокоював. 

Потім мама померла. Ми її поховали, як вона хотіла, біля чоловіка, і через декілька днів виїхали. Поспіхом збирались, а тепер думаємо, що ми могли ще щось взяти, а тепер у нас все згоріло. 

Слава Богу, перші півроку привозили в Бахмут  гуманітарну допомогу, і деякі магазини працювали. Тут, у Новій Празі, нам одразу виділили гуманітарну допомогу, постіль видали, побутову хімію, і деякий час все нормально було.

Донька з онуком виїхала за кордон, тепер ми можемо спілкуватись тільки по Вайберу. Скоро двароки, як я їх не бачила. Вони раніше виїхали, бо малюк дуже лякався, плакав від вибухів, трясся - у дитини також був нервовий зрив. 

Я хочу, щоб все було Україна, щоб наші хлопці перемогли, щоб росія відступила.