У мене є дружина і двоє синів. Сини одружені. Ми мешкали в Гуляйполі. У квітні переїхали в Запоріжжя. Винаймаємо тут квартири. 

Ми місяць жили під обстрілами. В нашому місті з’явилися російські танки. Ми терпіли, поки вибухи лунали на околиці міста. А як снаряди прилетіли під вікна – не витримали. Одразу виїхали, навіть речі не зібрали. 

Ми знаємо, що таке бомбардування. Були свідками того, як людям відірвало руки. Бачили поранених і трупи на вулиці. Ми не вірили, що таке можливо в нашому місті, де немає жодного військового об’єкта.

Нам привозили гуманітарну допомогу й воду. Лише світла не було, а зараз, кажуть, і газопровід перебитий. 

Я отримую пенсію. Роботу навіть не намагаюся шукати, бо маю третю групу інвалідності. Дружина й діти працюють.

Хочеться повернутися у свою домівку. Це моя мрія, а наскільки швидко вона здійсниться – не знаю.