Я соло-мама, з дитиною 10 років. Ми місяць перебували вдома в підвалі, під щільними ворожими обстрілами. Через обстріли, руйнування житла, пожежу та поранення наприкінці березня минулого року ми вимушено покинули домівку та евакуювались до Закарпаття. Дуже важко самій пристосовуватися до нових умов, шукати житло, їжу, одяг. Хочеться, щоб дитина мала щасливе дитинство та згадувала не обстріли, а приємні моменти.

Найважче було залишити домівку, бачити, як руйнується житло, бачити смерть тих, кого знала особисто. У березні 2022 року ми відчули нестачу їжі та медикаментів.