Ще до початку повномасштабної війни Людмила жила на два міста - Чорноморськ і Київ, працювала адвокатом і планувала чергову поїздку до столиці на судове засідання. 24 лютого 2022 року ця поїздка не відбулася - натомість змінилося все життя. Людмила згадує, як того дня люди згуртувалися, щоб допомагати військовим, і як відтоді волонтерство стало невід’ємною частиною життя. Вона ненадовго виїжджала до Молдови, але швидко повернулася - бо її місце тут, в Україні, де дім, робота й можливість бути корисною. Людмила вірить: навіть у найтемніші часи важливо не втрачати віру і крок за кроком рухатися до спільної мети - нашої перемоги.