Докторка архітектури Ірина Кравченко переконана: сьогодні Україна має не лише відновлювати зруйноване, а проєктувати заново — безпечніше, розумніше і на власних засадах. «Ми маємо бути авторами проєктів відбудови на своїй землі», — наголошує професорка Київського національного університету будівництва і архітектури.

За її словами, війна оголила ключові проблеми галузі. По-перше — архітектура безпеки: кожен громадський і житловий об’єкт нині має передбачати вбудовані укриття. По-друге — виклик матеріального дефіциту: зруйновані будівлі можна і треба переробляти, зокрема — бетон, щоб використовувати у новому будівництві або для створення інфраструктури. Такі рішення вже лягають в основу переговорів щодо запуску бетонопереробних заводів в Україні.

Ірина Кравченко також долучилася до формування завдання міжнародного конкурсу «Школа майбутнього для України», адже нові освітні заклади — це не просто приміщення, а архітектура нової ментальності. На її кафедрі вже реалізуються міжнародні воркшопи й конкурси за участі студентів, бо саме молодь має увійти в повоєнну реальність із готовими рішеннями.

Ще одна важлива лінія — орієнтація на локальні ресурси: сучасні проєкти повинні враховувати місцеві матеріали, логістику та енергоефективність. «Це має бути не копіювання, а своя архітектурна мова — з урахуванням нашого досвіду, історії, травми та простору», — каже Кравченко.

Ірина підкреслює, що до українських фахівців уже звертаються іноземні бюро не лише за консультацією, а й за співавторством. Проте, на її думку, головне — зберегти суб’єктність: «Ми не маємо бути виконавцями чужих проєктів. Ми самі — творці».

На завершення вона говорить про фактор часу: «Щоби розпочати, потрібне ще одне — розмінування. Ми не зможемо будувати нове на замінованій землі. Але коли вона буде очищена — маємо бути вже готові. І ми будемо».