Валентина і її чоловік не встигли виїхати - вони повернулись у Херсон і жили якийсь час в окупації

Ми з чоловіком жили в Херсоні. У нас квартира там, дача. Зараз ми в Лебедині Сумської області.

Наша донька живе в Америці. Вона постійно говорила, що буде війна і вмовляла нас поїхати з країни. Ми вже наважились, побудували собі маршрут через Київ та Польщу. В той день, коли ми мали виїжджати, донька подзвонила і сказала, що ми спізнились – росіяни вже обстрілюють Харків і Одесу. Ми поїхали з Херсона на дачу на лівий берег. Аж раптом, ніби у кіно, міни застрибали по асфальту. Водій  розвернувся, і ми поїхали назад у Херсон. У автомобіль перед нами влучили, там були поранені. Повернулися ми додому, місто обстрілювали з літаків.

Коли росіяни облаштувались у Херсоні, обстріли припинились.

Місяць чи два ми прожили в окупації під обстрілами, а потім поїхали через міст у Крим, далі - у Грузію. Наступного дня нам сказали, що цей міст розбомбили. Ми встигли вчасно.

Син мого чоловіка – пастор у Лебедині, він нас запросив до себе. Тут зараз більш-менш спокійно, хоча тривога також лунає. Сумську область розстрілюють, бомблять, але до центру не дістають.

Звичайно, важко - переживаємо за людей, за сусідів. Я підтримую зв'язок зі своїми знайомими, з колегами, з родичами. В Херсоні у мене залишилася сваха. Зараз окупанти стріляють із лівого берега по місту артилерією.

Ми сподіваємось, що окупантів от-от виженуть з лівого берега і можна буде повернутись у Херсон. Я думаю, що до літа війна закінчиться, можливо, їх проженуть уже і з Криму, і з Донбасу.