Дровостеп Анастасія, 10 клас, ЗЗСО 1-3 ступенів смт Нижанковичі

Вчитель, що надихнув на написання — Кузишин Галина Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни — це не просто цифра, а тисяча життів, розірваних на частини.

Кожен день приносить нові втрати, розпач і надії.

За цей час люди навчилися жити у постійному стані страху, але водночас і незламності. Війна змінює все: долі, країни, навіть час. Кожен день ставить нові виклики перед тими, хто бореться на передовій і тими, хто чекає вдома. Але цей час показав силу нації, яка не хоче здаватися. Війна — це біль, але і можливість для нових початків та змін. Ця війна не лише за територію, а за майбутнє, яке народ виборює щодня.

Дивлячись на себе, можу впевнено сказати, що війна навчила жити моментом, не відкладати все на потім, не планувати на завтра, а діяти тут і зараз.

Незважаючи на думку оточуючих, завжди дотримуватись своїх цінностей, принципів, і знати, що в нашій країні не існує ніякого "язика", а тільки милозвучна, солов'їна мова. 

Саме такої позиції дотримувалась Ірина Фаріон. Вона казала: 

"Мова це зі сфери абсолютних цінностей, якими не компромісять і не пристосовуються. Це як любов: або все, або нічого."

Також війна принесла в моє життя одну позитивну річ — знайомство з чудовими людьми, які, на жаль, були змушені евакуюватися, щоб вижити.

Моя хороша подруга покинула свій дім, місто, друзів, свої буденні справи, через спецоперацію російської федерації, яка змусила втратити віру в завтрашній день. Тоді втікаючи і рятуючи власне життя, долаючи сотні кілометрів, зараз спокійно можуть прокидатись і засинати.

Пишаюсь героїзмом та відважністю наших борців за свободу, які полягли за наше мирне майбутнє. Саме вони є нашим прикладом волелюбності.

Багато людей з мого оточення теж відважно боронять свою землю, в цьому списку і мій дядько Андрій.

Розмовляючи з ним, довідуюсь все нові й нові, але, на жаль, жахливі історії. "Стараємось виходити вночі, тільки обережно, щоб дрон не засік. Кожного дня, кожної ночі прильоти, обстріли, шахеди, гради, нові втрати..." - цитує він події, які на даний момент там відбуваються.

Нещодавно я познайомилась з чудовим Толіком. Так, з Толіком. Він той, кого можна назвати героєм. Той, хто пішов у бій добровільно, той, хто ледь не втратив життя, рятуючи побратимів з-під обстрілів, той, хто ледь не залишився паралізованим на все життя і той, хто не здався і вчився наново ходити. Зараз, пройшовши реабілітацію, повертається до себе і досі бореться із проблемами зі здоров'ям, незважаючи на це продовжує піклуватися про своїх синів.

"Ми їхали по мінному полі, тягнучи за собою трьохсотих, не помітивши як, я сам став трьохсотим... Мене кололи обезболом... Праву ногу паралізувало, після операції ліву теж... Я лежав три дні, а потім довга реабілітація, яка і досі триває" - розповідав Толік зі сльозами на очах.

Війна — одне слово, а скільки болю, крові, знищених домівок, розбитих сердець, втрачених життів... Війна зміцнила й об'єднала наш народ, навчила бути єдиними й соборними, навчила цінувати, вірити, любити, чекати і завжди покладатися на Бога.