Валентина Миколаївна вивезла маму з-під обстрілів, а поки були у безпечному місці, снаряди знову влучили у її будинок.

Я жила в Оріхові, працювала в дитячому садочку. У першу ніч після початку війни ми їхали по гуманітарну допомогу і попали під обстріли.

Останнім доводом для виїзду став обстріл будинку, причому два рази. Третього разу не дано, коли додому прилетіло стільки снарядів… Було дуже страшно, тому вирішили їхати. У мене мама, я її також вивезла. У неї дуже серйозні наслідки, проблеми зі здоров’ям.

В дорозі, коли виїхали з Кірова, вже було більш-менш не страшно, а ось з Оріхова ми виїжджали під обстрілами. Їхали до Запоріжжя, тому що тут є рідні, хотіли бути поближче до них.

Коли ми були уже в Запоріжжі, снаряди прилетіли знову у мій дім, де я проживала. До нас попало п’ять снарядів, через яких багато пошкоджень. Це важко згадувати.

Зараз у Запоріжжі мені оформили статус переселенця. Я була в пошуках роботи, але її, нажаль, немає. Думаю, до кінця року війна закінчиться, а хочеться, щоб як найшвидше. Наша Україна переможе, будемо вільні і незалежні. Бачу майбутнє своїх онуків, дітей. Життя своє не хочеться доживати у війні, хочеться миру.