Ми жили на Салтівці у Харкові. З перших днів ми чули усі відлуння війни. 24 лютого я побачила і почула вибухи. З шестирічною дитиною ми спали у підвалі. Коли вдарили по Харківській облдержадміністрації, подумали що Харків захоплять. В окупації ми жити не хотіли.

Четвертого березня ми під обстрілами з батькам виїхали з Харкова. Було дуже страшно. Ми їхали на великий швидкості, аби в нас не влучив снаряд. Ми приїхали до рідних у Полтаву, жили всімох в одній квартирі, півроку спали на полу.

Згодом з’ясувалось, що у Харкові мій чоловік переніс на ногах інфаркт, а потім стався другий. На цей раз його прооперували.

Ми повернулись до Харкова. Я працюю викладачем в університеті. Наші студенти пішли на фронт, деякі загинули під Соледаром.

Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і ми будемо відбудовувати країну та працювати.