Я жила в селі Новоселидівка Донецької області. Коли почалися бойові дії, виїхала з дочкою, зятем і двома внуками у Дніпропетровську область.

24 лютого я збиралася їхати у Мар’їнку. У касі мені продали квиток, але попередили, що назад, можливо, транспорту не буде. Я вирішила не ризикувати – повернулася додому. 

До кінця березня ми були вдома. 25 березня посадили огород, бо не планували від’їжджати. А в ніч із шостого на сьоме квітня почався такий сильний обстріл, що довелося терміново зібратися й тікати. 

До Дніпропетровщини ми їхали десять годин. Був великий потік машин. Зусібіч лунали звуки вибухів. На щастя, діти добре перенесли дорогу, не вередували. 

Селище, у яке ми приїхали, нам порекомендували знайомі. Тут нас зустріли волонтери, надали будинок. У будинку є піч, необхідні меблі. Волонтери дали нам постіль. Спасибі їм за допомогу. Упродовж першого місяця місцеві жителі приносили нам продукти. Потім зібрали весняні й літні речі для внуків. Ми дуже вдячні їм за турботу.

Біля будинку є невеликий огород. Ми засадили його. Кожні два тижні отримуємо гуманітарну допомогу. Нам всього вистачає. Єдиний мінус – у селищі немає можливості влаштуватися на роботу, і дитсадок не працює.