Мені 44 роки. Ми з чоловіком живемо в місті Охтирка. Донька мешкає в Полтаві.
У мого чоловіка від першого шлюбу є донька, яка проживає в Краснопіллі. Вона зателефонувала вранці 24 лютого і сказала, що почалася війна. Цього ж дня почалися обстріли нашого міста.
Ми ховалися в лісі. По три-чотири доби були там. Брали з собою їжу. В лісі було не так страшно. Літаки розверталися над ним, але не скидали бомби. З нами були діти шести, семи й десяти років.
П’ятого березня було влучання в наш будинок. Десятого я виїхала в Полтаву. Мене забрала хрещена. Ми поїхали з нею вдвох, а мій чоловік був на службі.
Оскільки ми живемо в приватному будинку, то в нас є овочі й консервація. Тому проблем з їжею не виникло. Тільки м’яса не було, але ми могли й без нього обійтися.
Мені б хотілось, щоб війна навесні закінчилась, щоб більше не гинули люди.