Клімчук Катерина, 2 курс, Відокремлений структурний підрозділ "Горохівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Здинюк Марія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Здається просте слово з п’яти літер, але таке болюче. Ось і до нас увірвалася та проклята війна. 24 лютого у ночі, коли люди мирно і тихо спали, на нас напали окупанти. Країна-сусід, якого ми рахували своїм братом, звіряче почав бомбити українські міста та села. Росія- країна окупант. Я і досі не можу повірити, що це люди, які були нашими братами та сестрами, тепер наші закляті вороги.

Ми ніколи не пробачимо їм тих знущань над дітьми, жінками, пенсіонерами. Масові звірячі вбивства та катування, які терпіли наші українці.

Війна росії проти України змінила життя української молоді, в тому числі і моє. Багато хлопців і дівчат вступили до лав тер оборони та війська. Дехто займається волонтерством. Вся країна об’єдналася і стала на захист своєї Батьківщини. Весь світ побачив, що Україна - це не та країна, яка може просто впасти. Як чудово звучать слова : « Душу й тіло, ми положим за нашу свободу!...» Ці слова відповідають дійсності - ми готові віддати своє життя, аби жити у вільній та незалежній державі, щоб не було жодного «руского міра»…

Війна - це завжди зло, смерть, сльози, страх. Будь-яка війна закінчується перемогою. Шкода тільки, що під час війни гинуть люди, діти і цього вже не повернути.

Багато людей із самого початку повномасштабного вторгнення покинули нашу країну, серед них багато молоді, які змушені були покинути навчання в Україні. Але їм було звичайно сумно за нашою країною, вони тужили за власною домівкою. Я не виїжджала із країни, адже на моїй території було здебільшого спокійно, звичайно були думки виїхати до Західної Європи, але я люблю свій край.

А чужина є чужина, як кажуть люди: « Скрізь добре, але в дома найкраще!» Україна - це мій дім. Українська мова найкраща і найпрекрасніша.

Моя мова, калинова, і жоден окупант не зможе правильно повторити слово «паляниця», це можуть вимовляти тільки українці. І це слово стало символом в середині країни. Наш народ ніколи не розпочинав війну, і ніколи робити цього не буде. Ми мирні люди, любимо мир і спокій, але за свою Україну станемо горою. Росія споконвіку втручалася у чужі справи, розпалювали війни, насильно когось завойовувала. Прикладів багато: Кавказ, Прибалтика, Афганістан, Угорщина, Чехословаччина, Чечня, а тепер і намагаються завоювати Україну. А це кров, це смерть синів і дочок, у яких є батьки.

Війна України проти росії - визвольна. Ми хочемо визволити наші окуповані міста і села. Вороги, які називались нашими братами, вбивають мирних людей, наших військових хлопців та дівчат.

Та найбільше душа розвивається за бідних маленьких діточок. Вони руйнують наші будинки, школи, лікарні, дитячі садочки тощо. Мешканці виходять на вулицю з прапорами, та співають наш гімн, зупиняють голими руками ворожу техніку. Наші міста, - є Київ, Харків, Суми, Чернігів, - у вогні. Буча, Гостомель, Ірпінь, Маріуполь, Херсон, Охтирка - та ще інші - ворог зрівняв їх просто з землею. Людей, які залишилися живими виносили на ношах, виводили вагітних жінок та дітей з завалених будинків. Ламають долі ще ненароджених дітей, вагітних жінок, молодих хлопців, дівчат, щасливих сімей та людей похилого віку, які просто хотіли тихо і спокійно дожити свою старість у своїх домівках, на рідній землі. Війна - це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але й згуртовує народ, об’єднує народ у народ у пориві проти ворога.

Також нам допомагають наші закордонні партнери. Вони приймають наших переміщених осіб, допомагають фінансово та постачають зброю. У нас дуже велика підтримка. Наш народ незламний.

Я вірю, що скоро закінчиться війна, і знову повернуться всі до своїх домівок, коледжів, шкіл і садочків. Адже кожен українець робить внесок для цього. Багатство кожної держави - це її люди. А наші люди винахідливі, творчі, сильні та незалежні. Наші Збройні Сили вистоять! Все буде Україна!