Ми проживаємо удвох з чоловіком, йому 81 рік. До 2014 року жили спокійно і впевнено, а потім довелося важко. У нас все почалося десь в травні або на початку червня 2014 року. Ми бачили, як летять снаряди, весь час ховалися в підвал. Боялися, думали, а раптом щось буде. Один впав у Петрівці і вбив дідуся.

Ми живемо в двоповерховому будинку, і в кожному під'їзді можна спуститися в підвал. Зараз не маємо можливості вільно пересуватися, ні фінансової, ні фізичної. Після ковіда у мене досі болять ноги, очі. Я бачила ніби через плівку. Мені трохи допомогли, і я пролікувала око, а чоловік так сліпий і залишився. Я його обслуговую. Він не хворів, просто йому вже 81 рік. Йому ще до війни пропонували зробити операцію на очах, але потім почалася війна і так залишилося. А тепер нема з чого робити.

У безпеці себе не відчуваємо, бо нещодавно знову чули вибухи. Ми дуже важко переносили обстріли. Це страшно. Вони вплинули на нервову систему. До того ж, у мене ще цукровий діабет і гіпертонія.

Я місяць лежала з ковідом, а потім була реабілітація через цукровий діабет і гіпертонії. Але я давно перебуваю на обліку у лікаря. Ось так доживаємо. Ліки дуже дорогі.

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Це була хороша підтримка. У нас городу немає, вже немає здоров'я щось вирощувати. Завдяки цьому ми могли якісь макарони зварити, кашу або супчик. Це була велика підмога. А коли хворіла, мені допоміг Червоний Хрест, теж їм величезне спасибі.

Ми дуже важко переносили обстріли

Мрію, щоб було спокійно, щоб настав мир, і ми могли без оглядки поїхати до рідних. Син живе в Луганську, я його не бачила вже чотири роки, а чоловік вісім років. Він за станом здоров'я не поїхав, я ще їздила, але тепер не можу.