Раїса пригадує той перший день війни, який для неї розпочався о четвертій ранку з незвичного гулу. Вона з тривогою відкрила вікно й одразу зрозуміла - це війна. Весь місяць її дім був прихистком для дітей, знайомих - разом вони ховалися від вибухів, молилися і підтримували одне одного. Попри все, залишати рідний дім Раїса не планувала. Із перших днів війни вона присвятила себе волонтерській роботі, плетучи маскувальні сітки для військових. Раїса вірить у перемогу України, і в правду, яка стоїть на боці українців.