Коли почалася війна, Уляна знаходилася в Запоріжжі. Через кілька днів батьки забрали її в Гуляйполе, бо думали, що там буде безпечніше. Як виявилось, вони помилилися. Тому всім разом їм довелося знову їхати в Запоріжжя.

Ми з батьками з міста Гуляйполя. Тримали господарство. Мама була домогосподаркою, батько в РЕМі працював. Потім нас прийшли «звільняти».

Коли почалася війна, я була в Запоріжжі, не спала два дні. Потім батьки мене забрали. Спочатку ми поїхали в Гуляйполе, бо думали, що маленькі містечка не битимуть, але вийшло навпаки.

Батьківську хату пошкодили. Це для мене найтяжче. Я б не хотіла, щоб у мого меншого брата було таке дитинство.

Ми приїхали в Запоріжжя десь у кінці червня. А до цього з березня сиділи без світла й води. Спочатку ще була можливість щось купити, потім нам привозили гуманітарну допомогу.

Було небезпечно виїжджати. Села поруч були вже окуповані. Росіяни стріляли з самого ранку. Батьки спочатку намагалися перевезти худобу до іншого села, а потім уже вирішили виїжджати.

Я навчаюсь і працюю в своєму університеті. Тяжко, звичайно, поєднувати. Та я все одно склала сесію. Батьки працюють. Мама тут, а тато там залишився, бо його робота пов’язана з електромережами.