Мені 68 років. Я народилася у Снігурівці. Тут була всю окупацію і першою наших хлопців зустрічала. Усе відбувалося в мене на очах. Я пенсіонерка, проживаю з чоловіком. Ми досі не вдома, бо наш будинок затопило. Було три прильоти, у нас вікон немає.

Ми вісім місяців просиділи в окупації, і в нас більше року не було світла, води. Воду брали в криницях. З їжею також були проблеми. Нам не було де знімати пенсію. Ділилися тим, що в кого було, - так і виживали.

Дуже тяжко війна вплинула на родину. Зятя мого росіяни забирали в катівню, шість діб там тримали. Він прийшов чорний, як земля. І за племінником ганялися. Машину забрали в дітей. 

Але потім діти все-таки змогли виїхати. Все це вплинуло на наше здоров’я. Я постійно лікуюся, а чоловік після інсульту паралізований. А особливо війна вплинула на психіку. Я була оптимісткою і людей підтримувала, а тепер бачу, що люди знервовані, усі як на пороховій бочці.