Сім’я Євгенії Дмитрівни покинула рідну домівку й переїхала у безпечні Чернівці

Вранці 24 лютого я йшла на роботу, але мені подзвонили й повідомили про початок повномасштабної війни. Я пішла додому, зібрала дітей, і ми швидко пішли до церкви, де проводили евакуацію. Ми з чоловіком вирішили не їхати, а залишитися й допомагати.

Ми почали їздити до сіл і міст, які обстрілювали: вивозили звідти людей. Я дуже емоційно реагувала на дітей у підвалах Попасної і щоразу намагалась їх всіх вивезти.

Згодом я з родиною виїхала у Чернівці, де ми живемо вже п’ять місяців. Спочатку була дуже важко, адже у нас закінчувались ресурси, але потім все налагодилось. У 2014 році, коли все почалось, я приймала біженців з Дебальцевого та Горлівки, а тепер прийняли нас з дітками.

Ми дуже сумуємо за домом і розуміємо, що може ніколи туди більше не повернемось. Зараз я вагітна, тому не працюю. Чоловік займається волонтерством і підробляє.