Мені 32 роки, я з Маріуполя. Нас бомбили з першого дня.
Вже з 2 березня не було ні води, ні їжі, ні світла. І з 6 березня не було газу. Їли те, що було, воду брали на джерелі. Ми до останнього туди ходили, поки не почало туди прилітати, а потім зливали воду з труб опалення. Готували на кострах.
Був шок, коли ми побачили наше місто розбитим. Всі будинки зруйновані. Знайомі загинули.
Ми виїхали 18 березня з чоловіком. У нас машина є і слава богу, вона не постраждала. Ми з колонною добиралися до батьків у Пологівський район, але ще там пів року жили в окупації. Згодом ми виїхали у Запоріжжя, а батьки залишились в окупації.
